Дивлюся у двір, а там: щільно запарковані машини довкола малюсінького дитячого майданчику. Його відчайдушно боронять від наступу колес лавки. Зачіпати у пості тему про парковочні війни не хочу, тому скажу коротко: прибрати машини геть з території можливості поки немає, але щоб ви розуміли, то не парковка, а облицьована плиткою зона відпочинку.
Є просто бажанням внести в залізобетонний простір трохи комфорту на скільки це можливо. На додачу, хочу мати відраду для себе і дітей, щоб за спільним заняттям можна було гарно провести час, подумати, покращити добросусідство (іронічно посміхаюсь). З цією метою починаю шукати можливість створити суспільний міський сад-город.
Моя подорож тільки починається. Ще стільки всього треба спланувати. Зараз планую отримати консультацію з представниками громадською організацією «Місцева економіка». Можливо, вдасться перейняти в них досвід, отримати контакти.
Бюджет невеликий, бо власний, такий, який не шкода витратити на таку альтернативну розвагу.
Нещодавно висловила побажання у Viber-чат нашого будинку, відразу зазначивши, що грошей не прошу – тут аби люди не проти були. Тепер журюсь, що сама для себе підняла планку у погоні за естетичністю проекту – тепер це ж не лише мені має подобатись, а й тим, хто зголосився допомогти.
Це коли у тебе на думці щось максимум таке:
А люди очікують як мінімум:
Або от яке посилання мені кинули:
Це вже не кажучи за план благоустрою чи озеленення прибудинкової території, від якого очі стають трохи ширше (вав-капець):
Це ж людина якась надихалась, мріяла. А де я зі своєю грядкою:
Далі буде…
My place 